Мистецтво 9 клас

06.05.2020р.                                          Мистецтво

Тема 31-32

Мистецтво в діалозі культур

Мета: дати загальне поняття змісту полікультурності світу; визначити роль спілкування між народами як шлях до підвищення культурного рівня кожної людини; розкрити значення та визначити шляхи збереження власної культури в сучасному світі.

Огляд ілюстрацій: Петропавлівський костел і мінарет у Кам’янці-Подільському (Україна); китайський павільйон і японська пагода у Брюсселі (Бельгія), палац Альгамбра у Гранаді (Іспанія). Парк «Міні-Европа» у Брюсселі (Бельгія).

П. Брейгель Старший «Вавилонське стовпотворіння», порівняння із зображеннями Вавилонської вежі на старовинній книжковій мініатюра та картині невідомого німецького художника. І. Марчук «Скрипаль», «Пробудження», І. Рєпін «Українка біля тину.

Сприймання музичних творів: Українські пісні у виконанні С. Крушельницької.

Основні поняття: полікультурне суспільство, мечеть, мінарет, пагода.

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

1.         Організаційний момент

2.        Актуалізація опорних знань. Фронтальне опитування

3.        Новий матеріал для засвоєння.

Мистецтво відображає світоглядні уявлення різних народів, художню картину світу.

У процесі розвитку мистецтва можна виокремити два великі періоди:

      коли художні картини світу не мали автономності та були тісно зрощеними із сакральними цінностями, передусім з міфом та релігією;

      коли художні картини світу розвиваються відокремлено від сакральної культури.

Якщо в першому разі міф і релігія надавали художнім образам світу загальнозначущих, колектив­ них смислів, то в другому — разом із узагальненням відбувається утвердження особистісного начала виникають різні картини світу, що функціонують одночасно в певному типі культури.

      Спробуйте узагальнити свої знання з мистецтва різних епох, стилів, напрямів і на­ звати особливості картин світу, які вразили своєю оригінальністю.

У наш час саме полікультурність стає основним принципом розвитку людства. Зупинимося на цьому явищі детальніше і почнемо прикладів.

 В Україні  на  Хмельниччині стародавнє місто Кам’янець-Подільський — справжній музей просто неба. Його архітектура вирізняється самобутністю і творить своєрідне полікультурне середовище. Протягом століть місто неодноразово ставало здобиччю численних завойовників: монголо-татарських ханів, литовських князів, польських королів, турецьких султанів. Під час одного з таких нашесть у центрі міста було зведено масивну споруду костьолу. За часів турецького панування споруду реконструювали, перетворили на мусульманську мечеть, а поруч до­ будували мінарет. Після поразки турецьких військ на мінареті поставили скульптуру. Так відбувався «архітектурний діалог» Заходу і Сходу, який триває і дотепер.

Таких прикладів у нашій країні та за кордоном можна навести чимало. Типові далекосхідні пагоди можна побачити в європейських містах, зокрема в Брюсселі. Екстер’єри та інтер’ єри цих споруд (арх. А. Марсель) прикрашені розкішним декором, в якому дивно переплелися місцеві і східні елементи. Зокрема, зображення сцен саму­ райських битв на вітражах, скульптурки різнокольорових драконів, китайські сувої з пейзажами, меблі і вази витонченої роботи, привезені з Піднебесної.

Блискучим зразком полікультурності є мавританське мистецтво, оригінальний стиль якого сформувався під впливом арабських та іспанських художніх традицій. Поширення воно набуло в Північній Африці та іспанській Андалузії. Коли бербери захопили Піренейський півострів вестготів, Гранада стала столицею Гранадського емірату, палац Альгамбра — власністю мавританських володарів. До особливостей мавританського стилю належать: гармонійний синтез архітектури (арки-підкови), декоративної скульптури (леви фонтану), монументального живопису зі східною геометризованою орнаментикою природи («мистецтв води») тощо.

Мавританський стиль проявився згодом в архітектурі синагог Європи. Нині по всьому світу активно будують мечеті, причому не лише в ісламських країнах, ай в Європі. Зокрема, достатньо активно в Німеччині, де серед населення збільшується кількість емігрантів з Близького Сходу.

Орієнталістський дух в європейському образотворчому мистецтві відчутний у творчості Вінсента Ван Гога, П оля Гогена, Анрі Матіса. Художники Ван Гог і Гоген у свій час покинули розвинену європейську цивілізацію, щоб відшукати смисл життя у первісності існування інших народів, намагаючись передати ці відчуття на картинах. Гогенівські колоритні фігури таїтянок, що сидять чи стоять у нерухомих позах, мов розчиняються у природі й стають її органічною частиною.

Інтерес до Сходу виявляв і Михайло Врубель. У київський період художник написав «Етюд у східному стилі» та картину «Дівчинка на тлі персидського килима», що стала гордістю столичного музею. Картина,      що зображує юну киянку, « звучить », «грає»  веселковими переливами барв,  і  її  декоративність  зовсім не заважає відчути живу душу дівчинки — напівреального і напівфантастичного, майже казкового образу.         

У минулому мистецтво народів світу розвивалося самостійно і певною мірою автономно. Проте новий час усе змінив. У XX ст. виникла так  звана глобальна цивілізація зі спільними технологіями, цінностями, проблемами. Турбота про збереження світової мистецької спадщини людства — спільний обов’язок усього населення нашої планети.

Разом із тим треба пам’ятати, що єдина цивілізація існує в багатонаціональному  полікультурному   просторі. Щоб уникнути нерівності, штучного злиття культур, підкорення людства будь-яким стандартам (зокрема примітивним стандартами масової культури), для збереження багатобарвності світу потрібне толерантне ставлення до всіх культур.

      Пригадайте імена митців, що залишили спадок у результаті зустрічі різних культур.

На Землі існує багато націй, є численні релігії та вірування, найрізноманітніші етнічні традиції. Людство говорить шістьма тисячами мов. В України проживають представники багатьох національностей.

Інтегративну роль у полікультурному суспільстві відіграє мистецтво. Воно є посередником між різними культурами. Показовою щодо полікультурності є притча про Вавилонську вежу.

За біблійною легендою, після Всесвітнього потопу був один народ, який говорив однією мовою. Одного разу люди задумали будувати ви­ соку вежу аж до неба. Проте Бог обурився зухвалістю людей і змусив будівельників говорити різними мовами. Вони, не розуміючи один одно­ го, вже не могли продовжувати зведення вежі. Вона залишилася недобудованою, а місто, де відбувалося будівництво і змішалися всі мови, назвали Вави лоном.

Сюжет про Вавилонську вежу був поширений у християнській іконографії в численних мініатюрах, рукописних і друкованих виданнях Біблії, у мозаїках і фресках соборів і церков, у живописних картинах.

У чому смисл цієї легенди? Аби не виникало у людей самообожнювання, Господь порушив одномовність (тобто одну культуру). Проте після цього перед людьми відкрилася інша перспектива. Ставши на тяжкий ш лях роз’єднання, люди спочатку мали зрозуміти і полюбити своє. А як тільки вони самовизначилися, то стали немов дзеркалом, якому можна побачити інше і переосмислити себе.

Головний урок цієї біблійної історії — створення єдності в різноманітті. Ця ідея полікультурності стала ключовою в діяльності ЮНЕСКО.

Значний спадок для різних культур залишили митці-українці, яким довелося жити за межами Батьківщини з тих чи тих причин. Багато з них розвивали різні види американського, європейського мистецтва, не забуваючи про своє коріння, етнонаціональні традиції. Деяких з них надихала на творчість мальовнича українська природа.

      Пригадайте імена зарубіжних митців — вихідців з України, творчість яких ви вивчали впродовж попередніх років.

Світової слави здобув уродженець Тернопільщини, випускник Львівського інституту прикладного мистецтва, український живописець Іван Марчук. Тривалий час він мешкав в Австралії, Канаді й СПІА. Доробок митця налічує близько 5000 картин, які він систематизував цикли: «Голос моєї душ і», «Пейзаж », «Цвітіння», «Кольорові прелюд її», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність». «Шевченкіана» митця, за яку він був удостоєний Національної премії України імені Т. Шевченка, складається із 42 творів. Діапазон напрямів творів живописця дуже широкий: від примітивізму і реалізму до абстракціонізму, експресіонізму, сюрреалізму. Він засновник нових стилів у мистецтві, зокрема авторського творчого методу «пльонтанізму» (від діалектного слова «пльонтати», тобто плести). Зображення ніби створені з чудернацьких ниткових візерунків. Завдяки цій техніці малярства художник досягає неймовірного світіння й відтінків кольору. Іван Марчук 2007 р. потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph. Нині живе та працює в Києві.

Видатний художник -реаліст Ілля Рєпін (1844-1930) народився в містечку Чугуїв на Харківщині, залишив значну творчу спадщину. Мешкаючи за межами малої батьківщини, він завжди любив рідну Україну, присвятив їй чимало творів, починаючи з юнацької акварелі «Бандурист» і завершуючи останньою роботою «Гопак». Окрім знаменитого шедевра «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», його пензлю також належать пейзаж «Українська хата», жанрова картина «Вечорниці», «Портрет українки», портрет Т. Шевченка.

І. Рєпін брав участь в оформленні музею Тараса Шевченка в Кешеві, шанував поезію великого Кобзаря.

Дружні стосунки склалися в нього етнографом, знавцем історії козацтва Д.Яворницьким, що допомагав митцю в опануванні запорізької тематики. Як професор Петербурзької Академії мистецтв митець підтримував рисувальні школи в Києві, Харкові, Одесі. У живописця навчалися українські художники М. Пимоненко, О. Мурашко, Ф . Красицький.

На батьківщині митця в Чугуєві відкрито меморіальний музей, у Києві — встановлено пам’ятник. Чимало українців виявили свої таланти в країнах Європи.

Федір Акименко (1876-1945) — композитор, піаніст і диригент, педагог. Він викладав у Інституті шляхетних дівчат і музичному училищ і міста Харків, пізніш е став професором Петербурзької консерваторії. З 1923 року жив у Франції. У своїй музиці використовував український мелос («Шість українських поем», «Три п’єси на українські тем и»). Акименко ввійшов в історію музичної культури не тільки як український композитор, а і як французький імпресіоніст. Імпресіоністичні пошуки митця розпочалися ще за часів перебування на Батьківщині, коли він створював романтичні інструментальні твори на астрально-космогонічну тематику: симфонічну фантазію «Любування в зорях», «Уранію » для струнних, симфонічну поему-ноктюрн «Ангел».

Світове виконавське мистецтво збагатила своїми творчими здобутками славетна українська співачка з Галичини Соломія Крушельницька (1872-1952), що мала чарівний голос — лірико-драматичне сопрано. Після закінчення Львівської консерваторії і стажування в Італії вона опанувала школу бельканто і виступала на багатьох музично-театральних сценах світу (міланській Л а Скала, паризькій Гранд-опера, лондонській Ко-вент-Гарден). Соломія з успіхом виконувала провідні оперні партії: Галька, Аїда, Соломея, Електра, Чіо-Чіо-Сан тощо. Також знайомила зарубіжну публіку з українськими народними піснями. Творчі і дружні стосунки пов’язували співачку з диригентом А . Тосканіні і композитором Дж . Пуччіні. Опера останнього «Мадам Баттерфляй» вперше отримала широке визнання публіки саме завдяки блискучому виконанню С. Крушельницькою партії головної героїні Чіо-Чіо-Сан.

Слухання. Українські пісні у виконанні С. Крушельницької.

      Самостійно  поцікавтеся творчістю композиторів української діаспори США, Канади.

 Європейський принцип «єдності в розмаїтті» активно стверджується у різних сферах, зокрема культурно-просвітницькій і мистецькій. Адже розвиток людства неможливий без зміцнення культурних зв’язків.

Унікальна пам’ятка об’єднаної Європи — парк «Міні-Європа» у Брюсселі (площею 2,5 га). На території парку зібрані макети 350 найвидатніших архітектурних споруд з 80 країн Європи в масштабі 1:25. Під час прогулянки парком відвідувачі мають можливість ознайомитися з Ейфелевою вежею в Парижі, античним Афінським Акрополем, міською ратушею в Брюсселі, британськими знаменитостями — Тауером і Біг-Беном, німецькими Бранденбурзькими воротами, Вільнюським університетом, Копенгагенською біржею тощо. Представлена і Ліванська вежа із Італії, а також дивовижна Венеція з величезною площею Святого Марка й унікальним Палацом Дожів.

У парку є багато ратуш, соборів і церков, кварталів зі старовинними будиночками. З-поміж них ростуть карликові дерева, дзюркотять фонтани, від вітру крутяться вітряки, течуть річки, по яких пливуть кораблі, навіть вибухає знаменитий Везувій. Попри це, виставлені мініатюрні машинки, літаки, потяги. Усі проекти достатньо точно виконані висококласними майстрами сприймаються дуже реалістично. Про складність макетів може свідчити, наприклад, площа Кориди, на трибунах якої неперевершені іспанські майстри розмістили понад 6000 мініатюрних фігурок глядачів! 

Таким чином, вивчення художніх цінностей різних народів у процесі діалогу мистецтв, розуміння відмінностей та спільних рис сприяють активізації культурних контактів між країнами та людьми. Водночас толерантне, шанобливе ставлення до традицій інших народів, зокрема й за допомогою творів мистецтва, допомагає нам чіткіше усвідомлювати та відчувати свою причетність до певної нації.

Мистецька скарбничка

Мечеть (з араб. — «соборне моління») — культова споруда, храм для молитов у мусульман.

Мінарет (з араб. — «місце, де запалюють вогонь») — баштоподібна споруда при мечеті.

Пагода — буддистська чи індуїстська споруда культового призначення. У різних країнах до пагод зараховують різні типи споруд.

Полікультурне суспільство — термін, що вживають стосовно регіонів, де історично проживають представники двох або більше етнічних груп.

4. Узагальнення вивченого матеріалу. Рефлексія

      На основі зразків, поданих у підручнику, поясніть, як відбувається діалог мистецтв Заходу і Сходу.

      Порівняйте національні художні образи світу на прикладі архітектури одного з міст-музеїв (Париж, Флоренція, Барселона, Львів, Самарканд тощо).

      У яких сферах творчості виявили себе зарубіжні митці українського походження? Самостійно підготуйте розповідь про творчість одного з них.

22.04.2020р.                                    Мистецтво

Тема 29-30

Поширення мистецтва: музеї, галереї, бібліотеки

Мета: визначити роль збереження культурної спадщини та її форми; ознайомити з історією виникнення бібліотек, музеїв, галерей; розширити знання про твори мистецтва; виховувати бережливе ставлення до культурної спадщини.

 Огляд ілюстрацій: Національні музеї-заповідники українського гончарства в Опішному (Полтавщина) та «Качанівка» (Чернігівщина); Церква Св. Юра у Дрогобичі. Екстер’єри та інтер’єри музеїв світу: Лувр (Франція), галерея Уффіці (Італія), Прадо і Музей Гуегенхайма (Іспанія), Дрезденська картинна галерея (Німеччина), Національний художній музей України, Музей писанки у Коломиї. Бібліотеки різних країн, зокрема України.

Основні поняття: меценат, мурал, факсиміле

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

1.         Організаційний момент

2.        Актуалізація опорних знань. Фронтальне опитування

3.        Новий матеріал для засвоєння.

Мистецтво є складовою культурної спадщини людства, і щоб зберегти її для нащадків, створюють бібліотеки, музеї, галереї.

Зібрання рукописів, книжок, предметів старовини, зокрема й мистецтва, існували з давніх-давен. Нещодавно китайськими археологами було зроблено приголомшливе відкриття: віднайдено найдавніший у світі музей музичних інструментів, який упродовж тисячі років був прихований від людського ока. Колекція налічує 150 експонатів: дудочки з кісток, флейти різних форм і розмірів, дзвони з бронзи, окарини з глини тощо.

Культурно-мистецька спадщина — сукупність цінностей, успадкованих суспільством від попередніх поколінь, — охоплює пам’ятки високої (шляхетної) культури й водночас повсякденного народно­ го побуту. Розрізняється 8 видів пам’яток: археологічні, історичні, монументального мистецтва, архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтні, об’єкти науки і техніки.

В Україні на державному обліку перебуває понад 152 тисяч пам’яток культурно-історичної спадщини. Залежно від історичної та художньої цінності пам’ятки культури бувають світового, державного (національного) і місцевого значення.

У нашій країні діє кілька десятків історико-культурних заповідників. Ось ті, що пов’язані з мистецтвом: «Ольвія» на Миколаївщині, «Кам’янець» на Хмельниччині, гончарства в Опішному на Полтавщині, «Чернігів стародавній», «Качанівка», «Гетьманська столиця» на Чернігівщині.

Видатні цінності людства перелічено в Списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Також там зазначено держави, де розташовано ці пам’ятки, якими вони опікуються для їх збереження. До цього Списку включено такі пам’ятки України: Софійський собор з архітектурним ансамблем та Києво-Печерську лавру в Києві; ансамбль історичного центру Львова; Церкву Спаса на Берестові; Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях (нині — Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, с. 172); Херсонес Таврійський; дерев’яні церкви Карпатського регіону з Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей.

      Здійсніть віртуальний тур дерев’яними церквами України зі світової спадщини ЮНЕСКО в інтернет-джерелах.

Музеї — це науково-дослідні та науково-освітні заклади, які збирають, вивчають, зберігають і популяризують пам’ятки історії, матеріальної та духовної культури. В Україні діє понад 380 музеїв.

До художніх музеїв належать заклади, колекції та експозиції яких відображають історію і сучасний стан образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Розрізняють такі типи цих закладів: музеї широкого профілю, які охоплюють живопис, графіку, скульптуру, декоративно-прикладне мистецтво; музеї, присвячені одному з видів мистецтва, наприклад, картинні галереї; меморіальні музеї; історико-художні музеї, колекції та експозиції яких комплексно відображають особливості культури певного регіону, включають світську та сакральну архітектуру, подекуди садово-паркові ландшафти.

Картинна галерея як тип художнього музею відома в Європі з XVII ст., відтоді як предмети мистецтва почали зберігати й експонувати в довгих світлих приміщеннях палаців, одна зі стін яких утворювалась колонами або стовпами.

Багато художніх музеїв і картинних галерей викликають значний туристичний інтерес, наприклад, Лувр, Прадо, Уффіці та ін.

Лувр — один із найбільших художніх музеїв світу — розташовано

У центрі Парижа у старовинному королівському палаці. Музей можна назвати універсальним, адже його фонди охоплюють значні географічні та часові межі (від античності до середини XX ст.).

Експонати розподілені в такі колекції: Давній Схід, Стародавній Єгипет, Стародавня Греція, Етрурія, Рим, мистецтво ісламу, скульптура, предмети мистецтва, картини, графічне мистецтво. Найвідомішими експонатами Лувру є античні скульптури «Венера Мілоська», « Ніка Самофракійська», «Джоконда» («Мона Ліза ») Леонардо да Вінчі.

У серці Флоренції, італійського міста, яке стало колискою Ренесансу, розташовано галерею Уффіці — один з найстаріших з усіх існуючих нині музеїв. Своїм створенням галерея зобов’язана Козімо І Медічі, який 1559 р. надав для адміністративних потреб один зі своїх розкішних палаців (арх. Дж. Базарі). Основою колекції стало зібрання картин роду Медічі, яке вважали тоді одним з кращих у світі. У галереї зберігається чимало картин італійської та інших живописних шкіл ХІV - Х VІІІ ст., зокрема шедеври Відродження геніальних майстрів пензля Боттічеллі, Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Джотто, Тіціана, Караваджо, Рубенса; унікальна колекція живописних автопортретів. Галерею утворюють 45 залів із зібранням картин, розміщених у хронологічному порядку.

У столиці Іспанії Мадриді розташовано один з найбільших музеїв європейського образотворчого мистецтва — Прадо. Будівля закладу є видатним взірцем пізнього іспанського класицизму. У галереї міститься багата колекція картин ХІІ- ХІХ ст., заснована на колишньому королівському зібранні. Вона розподілена на такі школи (групи): італійська, фламандська, іспанська, німецька. Тут зберігаються чи не найповніші зібрання творів Босха, Д. Веласкеса, Ф . Гойї, Б. Мурільйо, Ф. Сурбарана, Ель Греко.

Зібрання Дрезденської картинної галереї (галереї «Старих майстрів») започаткували володарі Саксонії. У XIX ст. було споруджено сучасну будівлю галереї, що входить до ансамблю Цвінгера. Крім, власне, галереї тут розташовано ще кілька музеїв (палати зброї, порцеляни, геологи). Найвідоміше полотно — «Сікстинська Мадонна» Рафаеля.

Фонд Гуггенхайма має три музеї: у Нью-Йорку, Венеції і Більбао (Іспанія), будується четвертий — в Абу-Дабі. Музей у Більбао ви­ знаний однією з найкрасивіших у світі будівель (арх. Френк Гері). Блискучі титанові плитки нагадують гігантську рибу або футуристичний корабель чи літак. Тут зберігається одна з найбільших у світі колекцій творів мистецтва епохи модернізму, зокрема твори таких майстрів, як Е. Дега, П. Клеє, П. Пікассо, Ф . Марк, Ф . Леже, А . Колдер, П. Мондріан, В. Кандинський, Р. Раушенберг, М. Ротко та ін.

У самому центрі Києва розташовано Національний художній музей України. Його збудовано на добровільні пожертвування киян і відкрито у 1899 р. Будівлю з колонадою споруджено за проектом зодчого П. Бойцова в неокласичному стилі, а допрацьовував проект В. Городецький. Обабіч широких сходів установлено статуї левів, фронтон прикрашає алегорична композиція «Торжество мистецтв», нижче — фриз із рельєфами на міфологічні сюжети, над карнизом застигли фантастичні грифони. Спочатку музей старожитностей і мистецтв мав універсальний характер. Нині в його колекції понад 16 тис. творів живопису, скульптури, графіки від X II ст. і до сьогодення.

Архітектурна споруда музею у формі найбільшої у світі писанки стала візитівкою Коломиї. У колекції Музею писанки зібрано понад 12 тис. зразків з різних етнорегіонів України та зарубіжжя: Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції, Індії.

      Поцікавтеся, чи є експонати з вашого етнорегіону в Музеї писанки.

      Які музеї та галереї є у вашому рідному краї? Які експонати там зберігають? Чи є інформація про них в Інтернеті?

      Лаконічно визначте роль бібліотеку вашому житті.

Здавна люди цінували книжки, тому почали створювати бібліотеки. З великою повагою їх називали «храмами мудрості». Таблички, свитки, папіруси, книги служили для збереження і відтворення знань.

Бібліотека — культурно-освітній заклад, що комплектує, зберігає друковану продукцію, популяризує писемну культуру. Бібліотеки виконують інформаційну, освітню, видавничу функції.

Легенди донесли до нас відомості про бібліотеки стародавнього світу. Перші бібліотеки збирали глиняні таблички з оригінальною формою письма — клинописом (Ассирія, Вавилон), потім папірусні сувої (Єгипет), а згодом — і паперові книги в монастирях, університетах.

 У період античності з’являється слово «бібліотека» (від гр. biblion – книга і theke — сховище) і виникають, власне, бібліотеки.

Знаменита Александрійська бібліотека зберігала пам’ятки культури, що збирали звідусюди впродовж кількох століть. На цих скарбах формувалися покоління давньогрецьких мислителів. Але під час війн і пожеж зібрання майже повністю було знищено, зокрема папіруси давніх єгиптян, які містили цінну інформацію про зародження людської цивілізації.

Конкурувати з Александрійською бібліотекою могла тільки Пергамська бібліотека, яка складалася з 4 залів. Коли єгипетські правителі, побоюючись суперництва, заборонили вивозити папіруси за межі країни, винахідливі пергамці знайшли власний спосіб записувати інформацію на спеціально обробленій шкірі тварин — пергаменті. У  вирії  історії  обидві  древні бібліотеки канули у вічність...

За підтримки ЮНЕСКО почалося відродження Александрійської бібліотеки. Вона відкрилася 2002 р., вражаючи тепер не надбаннями древніх, а інноваційними формами. Крім, власне, бібліотечних залів у ній діють планетарій, музей, галереї, зал для незрячих людей і навіть майстерня з реставрації рукописів. Символічна архітектура будівлі — сонячний годинник піднімається від землі, ніби сходить сонце знань.

В епоху середньовіччя бібліотеки зазвичай існували при великих монастирях і храмах. У Київській Русі перша бібліотека з’явилася при Софійському соборі 1037 р.

Однією з найстаріших в Європі вважають бібліотеку абатства Сант-Галлен в Швейцарії. Вона внесена до Списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО завдяки своєму унікальному інтер’єру і колекції рідкісних манускриптів. При вході можна побачити напис грецькою «Аптека душі». Цінні музичні рукописи тут публікувалися як факсиміле.

Павільйон Тянь-ї — найдавніша приватна бібліотека в Китаї, що збереглася до нашого часу. Вона заснована чиновником епохи Мін (XVI ст.). За її образом побудовано сім імператорських бібліотек. Нині тут створено музей з експозиціями китайського живопису і каліграфії.

Існують бібліотеки в королівських палацах, а є такі, що за красою інтер’єрів самі схожі на палац. Читальні зали цих скарбниць людської мудрості більше нагадують зали музеїв. Тут неможливо відірвати погляд не тільки від унікальних книжкових сторінок, а й від розкоші інтер’єрів.

 Наприклад, зал бібліотеки монастиря Віблінген у Німеччині, оздоблений колонами, алегоричними дерев’яними скульптурами і фресками на стелі, виглядає як суцільний витвір примхливого мистецтва рококо.

Виходу бібліотек за межі монастирів сприяли європейські університети, найстаріший із яких — Болонський в Італії (1088). Із відкриттям світських навчальних закладів бібліотеки стали створювати переваж­ но для використання книг, а не тільки для їх зберігання, як раніше. Нині у знаменитому університетському комплексі Оксфорда діє дуже багато спеціалізованих бібліотек, колекції яких містять як унікальні стародруки, так і останні наукові публікації на будь-яку тему. Однією з  найважливіших  з-поміж  них є Бодліанська бібліотека, заснована ще у XVI ст. Вона оскаржує у Ватиканської право називатися найстарішою в Європі, а у Британської — титул найбільшого книжкового зібрання країни. Ротонда Радкліф, побудована для бібліотеки, належить до шедеврів англійської архітектури XVIII ст.

Світову славу  університету в Мехіко принесли знамениті архітектори і художники Альфаро Сікейрос і Дієго Рівера, які прикрасили  стіни  Центральної бібліотеки  й ректорату муралами. ЮНЕСКО оголосило університетське містечко об’єктом  Світової спадщини.          

 Найбільшою у світі є бібліотека Конгресу США. Вона містить понад сотню мільйонів одиниць 470 мовами світу, з-поміж яких чимало унікальних.

Сучасні бібліотеки вражають різноманітністю архітектурних форм і оригінальних ідей декору. Наприклад, екстер’єр «Книжкова полиця» у Канзас-Сіті складається з 22 книг, популярних серед мешканців міста.

      Подумайте і запропонуйте 22 книги, які варто поставити на «стіну-полицю» бібліотеки, якщо б її будували в одному з міст України.

В Україні найбільшими вважають Національну бібліотеку України ім. В. Вернадського, яка входить до десяти найбільших національних бібліотек світу. Також Національну парламентську бібліотеку України, наукові бібліотеки у Львові, Одесі, Харкові, Чернівцях, Острозі тощо.

Вітчизняні бібліотеки є унікальними сховищами колосальної кількості книг, газет і журналів, нот, інших джерел інформації, які комплектують насамперед українськими виданнями. Національні бібліотеки ведуть міжнародний книгообмін з книгозбірнями багатьох країн світу.

Відповідно до змін інтересів і потреб людини бібліотеки впроваджують нові форми роботи. В Європі виникають пересувні бібліотеки-автобуси, відкривають міні-бібліотеки в кафе, навіть на зупинках громадського транспорту. Кращі бібліотеки сьогодення набувають значення центрів культури й мистецтва, де відбуваються виставки, концерти, творчі зустрічі.

      Які  бібліотеки  для  дітей та юнацтва є у вашому рідному краї? Які заходи вони влаштовують? Чи є в них електронні каталоги?

В Україні цікаву роботу проводять бібліотеки для дітей. Читальні зали цих скарбниць людської мудрості перетворюються на лекторії, літературно-мистецькі вітальні, інтернет-клуби, художні студії, ігрові кімнати.

У сучасному світі, коли відбувається цифрова революція, дедалі популярнішими стають електронні бібліотеки. Найбільшою з них заслужено визнано The Google Books (оброблено близько 20 % всіх існуючих книжок, здійснюється їх переклад 480 мовами). На звання найоцифрованішої претендує бібліотека Кембриджського університету, яка першою має намір усі свої фонди перевести в електронний формат.

З діяльністю музеїв і бібліотек пов’язані благодійність і меценатство. Благодійність має різні форми: піклування, патронаж, покровительство, спонсорство тощо. Благодійність у галузі мистецтва за­ звичай характеризують як меценатство. Слово меценат уживають у значенні «багатий покровитель наук та мистецтв». В античні часи римський політичний діяч Гай Цільній Меценат надавав матеріальну підтримку поетам і художникам. Так виникло це слово.

Славнозвісні українські меценати Костянтин Острозький та Іван Мазепа, представники родин Разумовських і Терещенків, Григорій Галаган, Василь Тарновський, Богдан і Варвара Ханенки, Андрій Шептицький, Павло Харитоненко — це люди, які підтримували фінансово українську культуру, допомагали будувати храми, опікувалися долею митців.

У наш час розширюються можливості віртуальних подорожей і екскурсій через музейні й бібліотечні сайти. Проте і в цифрову епоху значущість музеїв, галерей і бібліотек не зникає, бо як кіно не замінило театр, так слайд-шоу не замінить справжню картину і книжку. Тому люди у наш час відвідують ці культурно-освітні заклади не тільки заради пізнання певної інформації, а щоб зануритися в унікальну атмосферу знань і краси та збагатити свій духовний світ.

Мистецька скарбничка

Меценат — багатий покровитель наук і мистецтв, особа, що безкорисливо підтримує матеріально розвиток культури, освіти, гуманітарну сферу.

Мурал  (англ. mural — «фреска»; ісп. uro— «стіна», «мур») — різновид монументально-декоративного малярства, що виконується безпосередньо на стіні.

Факсиміле (від лат. fас simile — «зроби подібне») — друк твору, що графічно точно відтворює раніше випущене оригінальне видання або рукопис, підпис, малюнок тощо.

4. Узагальнення матеріалу

      Які форми збереження культурної спадщини ви знаєте?

       Назвіть провідні художні музеї світу, складіть топ-10 музеїв України.

      Проведіть диспут з наміром довести чи спростувати тезу «Сучасна бібліотека втратила титул «храму мудрості».

08.04.2020р.  Мистецтво

ТЕМА :27-28 Фотомистецтво та реклама

МЕТА: спираючись на здобуті знання на минулому уроці, навчитись розрізняти види та жанри фотомистецтва; ознайомитись із мисте¬цтвом художньої фотографії; виховувати любов до прекрасного

.ОБЛАДНАННЯ: ілюстрації з різними жанрами живопису, живописні репро¬дукції. ТИП УРОКУ: урок засвоєння нових знань, практичних умінь і навичок.

                                                              ХІД УРОКУ

ОРГАНІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Оголошення теми та завдань уроку,

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Запитання:• Назвіть основні етапи історичного розвитку телебачення.• Доведіть, що телебачення є як мистецтво і засіб комунікації.• Якими якостями на ваш погляд повинен володіти ведучі на телебаченні.

III. ОЗНАЙОМЛЕННЯ З НОВИМ МАТЕРІАЛОМ

Історія винаходу фотографії

Фотографія супроводжує нас усе життя. Вона поглядає на нас із газетних і журнальних сторінок, «намертво» приклеєна до наших документів, вона у на¬ших сімейних альбомах, красується на стінах і вітринах.Фотографія — це зримий образ історії. Здавалося б, фотографія була завж¬ди, настільки вона є звичною для нас. Проте цьому явищу трохи більше півтора століття. Історія фотографії цікава, часом драматична і дуже повчальна.За своїм значенням в історії світової культури відкриття фотографії можна порівняти з винаходом книгодрукування. Оскільки велика частина інформації сприймається людиною у вигляді зорових образів, створення різних процесів і пристроїв, що фіксують візуальну інформацію технічними засобами, збагати¬ло суспільство принципово новими можливостями. Тому чим далі у минуле йде все те, що пов'язане з відкриттям фотографії, тим більший інтерес викликають особи її винахідників.

Камера-обскура

Пращуром сучасних фотографічних апаратів можна назвати камеру-обску¬ру, яка була відома ще в старовині. Наприклад, середньовічні феодали будували у своїх замках темні кімнати (так перекладаються з латинської слова «обскура» і «камера»). У стіні такої кімнати залишався отвір на вулицю. Величина отвору розмірялася з відстанню до протилежної стіни. За законами оптики все, що від¬бувається на вулиці, можна було спостерігати на стіні, щоправда, догори ногами. Незабаром камеру-обскуру зменшили до розмірів ящика і забезпечили збіль¬шувальним склом, яке і стало першим об'єктивом. У XVI ст. Леонардо да Вінчі залишив опис камери-обскури, яка вимальовувала простір перед собою, у своє¬му «Трактаті про живопис». Інженери використовували такі камери для зняття плану місцевості. До часу зародження ідеї фіксації зображень камера-обскура була достатньо вивчена.Термін «фотографія» першим вжив у 1839 році англійський астроном Джон Фредерік Вільям Гершель. Сьогодні ми називаємо так усі види знімків — від лю¬бительських родинних до карт Землі, зроблених зі супутника.Першим фотографічним методом стала дагерротипія, у якій образ в камері-обскура проеціювався на мідну пластинку. Перші дагерротипи представив у 1835 році Луї Жак Дагер.Зображення, спроеційоване лінзою камери-обскури, можливо було зафіксу¬вати тільки обводячи його контури.Початком відліку історії фотографії прийнято вважати 7 січня 1839 року. Цього дня на засіданні Паризької академії наук її секретар Домінік Франсуа Араго виступив із повідомленням про винахід Л. Ж. Дагером дагеротипу. Як часто буває в історії, Дагеру дісталися усі лаври винахідника фотографії: сла¬ва, гроші, почесті.І дійсно, Дагер був надзвичайно гідним і заслуговував цього, однак історія винаходу закріплення зображень на папері розпочалася задовго до Л. Ж. Дагера.Ж. Н. Ньєпс був першим, хто отримав фотографічне зображення на світ¬лочутливій речовині за допомогою камери-обскури. Оригінал цинкової пла¬стини, покритої світлочутливим асфальтом, яку Ж. Н. Ньєпс експонував протя¬гом 8 годин, знаходиться у музеї Техаського університету в Сполучених Шта¬тах Америки.Історія кольорової фотографії пов'язана з реалізацією двох методів кольо¬рового відтворення. Перший метод отримав назву прямого (об'єктивного). . В ньому при сформуванні зображення намагаються забезпечити умови, які без¬посередньо відтворюють кольори оточуючих нас об'єктів.Використовуючи явище інтерференції, французи Е. Бекерель і А. Ньєпс де Сент-Віктор отримали якісне зображення спектру на полірованій срібній пла¬стині, обробленій хлористим сріблом. Проте зображення було нестійким і збері¬галося тільки в темряві. Інтерференційний метод був узагальнений Г. Ліппманом, який виготовив кольорові фотографії у 1891 році.

Хронологія розвитку кольорових відбитків

1840 рік — Едмонд Бекерель у ході експериментів одержує кольорове зоб¬раження на пластинках, покритих хлористим сріблом.1861 рік — Джеймс Кларк Максвел одержує триколірне зображення.

1869 рік — Луї-Дюко дю Орон публікує роботу «Кольори в фотографії», у якій висловлює принципи адитивного і субтрактивного колірних методів.

1873 рік — Герман В. Фогель одержує емульсію, чутливу не тільки до синьо¬го, але й до зеленого кольорів.

1878 рік — дю Орон разом із братом публікують роботу «Кольорова фо¬тографія», в якій описують використані ними методи отримання кольорового зображення.

1891 рік — Габріель Ліпман одержує природні кольори методом інтерферен¬ції. Габріелю Ліпману за ці дослідження було вручено Нобелівську премію.

1891 рік — Фредерік Айвіс винаходить фотоапарат для отримання трьох негативів кольороподілу шляхом зйомки в одну експозицію.

1893 рік — Джон Джоулі винаходить лінійний растровий світлофільтр. За¬мість зображення, складеного з трьох кольорових позитивів, у результаті вихо¬дило багатоколірне зображення. Аж до 30-х років нашого століття растрові фотопластини дозволяли одержувати просто хороше кольорове зображення.

1903 рік — брати Люмьєр розробляють процес «автохром». Експозиції при хорошому освітленні не перевищували одну-двох секунд, а експонована пла¬стинка оброблялася за методом обігу, в результаті виходив кольоровий позитив.1924 рік — Леопольд Маніс і Леопольд Годовський патентують двоколірний субтрактивний метод із використанням плівки з двома емульсивними шарами.1935 рік — у продаж надходять плівки «Кодахром» із трьома емульсивни¬ми шарами.

1942 рік — у продаж надходить плівка «Кодаколор» — перша плівка, яка дозволяє одержувати кольорові відбитки.

1963 рік — у продаж надходить фотоапарат «Полароїд», який дозволяє ро¬бити моментальні кольорові знімки протягом хвилини.

Ансель Адамс ( 1902 – 1984) американський фотограф Становлення фотографії як мистецтваСтановлення фотографії як мистецтва нерозривно пов'язане з її технічним удосконаленням. На ранніх стадіях технічного розвитку і зародження фотогра¬фії були створені шедеври фотографічного мистецтва, твори, що є для поколінь фотографів зразками досконалості. Історія мистецтва фотографії доводить, що ніколи технічне оснащення фотографа не було вирішальним чинником при створенні витвору мистецтва.Займаючись фотографією, треба як і в будь-якій справі стежити за розвит¬ком техніки. Не слід любов до фотографії підміняти гонитвою за модною технікою.

Головне для створення чудових фотографій — це вдумливість, щирість, чуй¬ність і прагнення зробити добру справу. Фотографії народжуються миттєво.Фотографи, які не мають систематичної професійної освіти, знань з історії образотворчого мистецтва, основ композиції, теорії світла, кольору, мистец¬твознавства, багато чого упускають у своїй творчості. Часто фотографи, що оволоділи технікою фотографування і виготовлення відбитків, не вміють та і не мають потреби передати найпростіші почуття, торкнутися найпростіших проблем.Думка, що фотограф не може змінювати зображення, отримане за допо¬могою фотоапарата, що нібито техніка не в змозі відобразити природу образ¬но, а лише як документ, не могла допустити прилічення фотографії до мисте¬цтва. Зараз можна цілком безумовно віднести фотомистецтво до сфери людсь¬кої культури.Живописець або графік, створюючи витвір мистецтва, реалізує свій задум, наперед визначивши тему твору. Він може сюжет зсунути у будь-якому тимча¬совому просторі, може суміщати їх, підпорядковувати своїй уяві.У фотографа час — головний матеріал, з якого він створює твір. Але він не може через природу фотографічного процесу зробити фотографії з майбут¬нього або минулого. Йому підкоряється тільки теперішній час. Ця основна вла¬стивість фотографії і перевага, котра відрізняє її від усіх інших мистецтв.Час — головний матеріал фотомистецтва. Фотографічне зображення має на увазі копіювання натури, документальну її фіксацію у певний відрізок часу.Так само, як художник уміння зображати навколишній світ не ставить вище за ціль досягнення образності, так і у творчої фотографії документалізм, будучи її основою, не повинен бути єдиною ціллю.Фотографія, що правдиво відображає об'єкт зйомки, може бути тільки нату¬ралістичною і не дати глядачу ніяких відчуттів, окрім інформації. Для того щоб стати витвором мистецтва, вона повинна мати багато переваг.Витвір мистецтва можливий лише тоді, коли задум знаходить своє втілення в художній формі. Те, що фотограф не може втрутитися у створення зображен¬ня,— головний аргумент супротивників фотомистецтва. Але це не так.Саме по собі зображення — це диво людської думки і діяльності. Мисте¬цтво фотографії — таке ж технічне, як і живопис. Від зубила до кисті, від граніт¬ної скелі до полотна, від клинопису до гравюри на пластині, від винаходу олів¬ців до синтетичних фарбників з тисячею відтінків кожного кольору — за всім цим стоїть величезна промисловість, наукові дослідження, що збагатять творчі можливості художників. Але далеко не кожен, хто володіє цими засобами, мо¬же ставати художником.

Оріо (Мілан) — художник і фотограф, що працює у кінематографі. Мистецтво Оріо далеко від будь-якого фактичного відтворення реальності. Завдяки використанню і поєднанню різних технологічних можливостей (тради¬ційної фотографії, полароїда, цифрового друку, відеозйомки) він досягає у своїх роботах відчуття якогось ірреального, енергетичного простору. На його фото¬графії світло, відкидані ним тіні, і навіть час перетворюються на образи — живу субстанцію, так само як і блукаючі в ній фігури людей, предмети, рослини.(Демонстрація слайдів із творами фотохудожників Ю.Химича,Г.Маліна)Тіна Модотті - культова фігура в історії фотографії, адже вона не була професійним фотографом. Точніше фотографія не була для неї єдиним життєвим покликанням.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

Дайте відповіді на запитання:• Який вид мистецтва ми називаємо художньою фотографією?• Що лягає в основу при створенні художньої фотографії?• Що є спільним між живописом та художньою фотографією?• Чи можна твори художньої фотографії поділити на жанри?V.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯУ домашньому фотоархіві знайти фотографії, які відносяться до творів мистецтва. На наступному уроці спробувати довести, що це - твори фотомистецтва.